Бог Вічний Син втілився в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, за допомогою Нього було відкрито характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Залишаючись навіки істинним Богом, Він став також істинною людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий внаслідок зішестя Святого Духа на Діву Марію і народжений нею. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності та любові Божої. Здійснені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був справді обіцяним Месією від Бога. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскреслий із мертвих, Він вознісся, щоб заради нас здійснювати служіння в небесній святині. Він знову прийде в цей світ у славі, для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все заново (Основа віри, 4).
Божественний план спасіння людей, які ухилилися від мудрого Божого керівництва, переконливо свідчить про Господню любов (див. Ін. 3:16; 1 Ін.4:9). Згідно з цим планом, Син Божий був “призначений перед створенням світу” стати жертвою за гріх і надією людства (див. 1 Петр. 1:19, 20). Він мав повернути нас до Бога і позбавити від гріха, зруйнувавши справи диявола (див. 1 Петр. 3:18; Мт. 1:21; 1 Ін. 3:8).
Гріх розлучив Адама і Єву з джерелом життя, і, отже, мав призвести до негайної смерті. Але Божественною “радою світу” (Зах. 6:13) ще до початку творіння було визначено, що Бог Син стане між тими, хто згрішив, і правосуддям Божим (див. 1 Петр. 1:20, 21), проклавши тим самим міст через утворену прірву й позбавивши наших прабатьків від негайної смерті. Благодать Христа, таким чином, ще до Його хресної смерті зберігала життя грішників і запевняла їх у спасінні. Але щоб повністю відновити нас у становищі синів і дочок Божих, Він повинен був стати людиною.
Одразу після того, як Адам і Єва згрішили, Бог дав їм надію, обіцяючи покласти духовну ворожнечу між змієм і жінкою, між насінням його і насінням її. У загадкових словах 15-го вірша 3-го розділу Книги Буття змій і його нащадки уособлюють сатану та його послідовників, а дружина та її насіння – народ Божий і Спасителя світу. Ці слова були першим запевненням у тому, що боротьба між добром і злом завершиться перемогою Сина Божого.
Однак перемога дістанеться ціною страждання: “Воно (Спаситель) буде вражати тебе (сатану) в голову, а ти (сатана) будеш жалити його (Спасителя) в п’яту” (Бут. 3:15). Ніхто не вийде з цієї боротьби неушкодженим.
З цього моменту людство чекало обіцяного Спасителя. Старий Завіт говорить про це очікування. У пророцтвах було передбачено, що коли Спаситель прийде, світ отримає доказ, який підтверджуватиме, що це справді Він.
Передбачення про Спасителя.
Бог обіцяв, що Спаситель – Месія, або Помазаний, – буде нащадком Авраама: “І благословляться в насінні твоєму всі народи землі” (Бут. 22:18; пор. 12:3).
Ісая пророкував, що Спаситель прийде як немовля чоловічої статі й буде водночас Богом і людиною: “Бо немовля народилося нам, Син даний нам, і панування на раменах Його, і назвуть ім’я Йому: Дивовижний, Радник, Бог міцний, Батько вічності, Князь світу” (Іс. 9:6). Відкупитель зійде на престол Давида і затвердить вічне панування світу (див. Іс. 9:7). Місцем Його народження буде Віфлеєм (див. Мих. 5:2).
Народження цієї Боголюдини відбудеться надприродним чином. Цитуючи Книгу пророка Ісаї, 7-й розділ, 14-й вірш, Новий Заповіт стверджує: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть ім’я Йому Еммануїл, що значить: з нами Бог” (Мт. 1:23).
Місія Спасителя виражена в таких словах: “Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити вбогим, послав Мене зцілювати розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, а в’язням – відчинення в’язниці, проповідувати літо Господнє сприятливе” (Іс. 61:1, 2; порівн. Лк. 4:18, 19).
Як це не дивно, але Месія зазнає відкидання. Для людей Він буде як “паросток із сухої землі”. “Немає в Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було в Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був презирливий і принижений перед людьми, чоловік скорбот і зазнав хвороб… ми ні в що ставили Його” (Іс. 53:2-4).
Близький друг зрадить Його (див. Пс. 40:10) за тридцять срібняків (див. Зах. 11:12). Під час суду Він буде побитий і обпльований (див. Іс. 50:6). Ті, хто страчував Його, кидатимуть жереб про Його одяг (див. Пс. 21:19). Жодна з Його кісток не розтрощиться (див. Пс. 33:21), але бік Його буде пронизаний (див. Зах. 12:10). Страждаючи, Він не буде чинити опір. У пророцтві сказано: “Як ягня перед тими, хто стриже його, безголосе, так Він не відверзав уст Своїх” (Іс. 53:7).
Невинний Спаситель перенесе тяжкі страждання за грішників. “Він узяв на Себе наші немочі й поніс наші хвороби… Він виразковий був за гріхи наші й мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися… І Господь поклав на Нього гріхи всіх нас… Він відторгнутий від землі живих; за злочини народу Мого зазнав страти” (Іс. 53:4-8).
Життя Христа – виконання пророцтв.
Тільки в Ісусі Христі здійснилися ці пророцтва. Святе Письмо простежує Його родовід до Авраама, називаючи Його сином Авраама (див. Мт. 1:1), а апостол Павло підтверджує, що обіцянка, дана Аврааму та його насінню, здійснилася у Христі (див. Гал. 3:1 б). Люди називали Його месіанським ім’ям “Син Давидів” (Мт. 21:9). У Ньому бачили обіцяного Месію, Який займе престол Давида (див. Дії 2:29, 30).
Надприродним було народження Ісуса: “Виявилося, що вона (Діва Марія) має в утробі від Духа Святого” (Мт. 1:18-23). Підкоряючись римському указу, Марія прийшла до Вифлеєму – передбаченого місця народження Месії (див. Лк. 2:4-7).
Одним з імен Ісуса було ім’я Еммануїл, що означає “з нами Бог”. У цьому імені відображено одночасно Божественне і людське єство, показується, що Бог став одним із нас, людей (див. Мт. 1:23). Його звичайне ім’я Ісус звертало увагу на місію порятунку: “І назвеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від їхніх гріхів” (Мт. 1:21).
Ісус ототожнював Свою місію з пророцтвами в Іс. 61:1,2, що вказували на Месію: “Нині справдилася ця писанина, яку ви чули” (Лк. 4:17-21). Хоча Ісус справляв величезний вплив на Свій народ, Його звістка в більшості випадків була відкинута (див. Ін. 1:11; Лк. 23:18). За малим винятком, люди не визнали в Ньому Спасителя світу. Замість прийняття Він зустрічав погрози (див. Ін. 5:16; 7:19; 11:53).
Наприкінці трьох із половиною років служіння Христа учень Юда Іскаріот зрадив Його (див. Ін. 13:18; 18:2) за тридцять срібняків (див. Мт. 26:14, 15). Замість того, щоб чинити опір, Ісус докоряв Своїм учням, коли ті намагалися захистити Його (див. Ін. 18:4-11).
Хоча Ісус був абсолютно ні в чому не винен, протягом однієї неповної доби після арешту Він був обпльований, побитий, засуджений, засуджений до смерті і розп’ятий (див. Мт. 26:67; Ін. 19:1-16; Лк. 23:14, 15). Воїни кидали жереб про Його одяг (див. Ін.19:23-24). Під час розп’яття жодна з Його кісток не розтрощилася (див. Ін. 19:32, 33,36), і, після того, як Він помер, солдати пронизали Його списом (див. Ін. 19:34, 37).
Послідовники Христа вважали Його смерть єдиною жертвою, прийнятною для спасіння грішників. “Бог Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим. 5:8). “Живіть у любові, – писав апостол Павло, – як і Христос полюбив нас, і віддав Себе за нас на приношення і жертву Богові, на приємні пахощі” (Еф. 5:2).
Час Його служіння, і смерті.
Біблія відкриває, що Бог послав Свого Сина на землю, коли “прийшла повнота часу” (Гал. 4:4). Коли Христос почав Своє служіння, Він виголосив: “Виповнився час” (Мк. 1:15). Ці вказівки на час підтверджують той факт, що служіння Спасителя відбувалося за суворим пророчим планом.
Більш ніж за п’ять століть до Христа Бог через пророка Даниїла передбачив точний час початку служіння Христа і час Його смерті (1).
Коли 70 років вавилонського полону Ізраїлю добігали кінця, Бог повідомив Даниїла, що Він призначив для юдеїв і для міста Єрусалима випробувальний період у 70 сьодин (тижнів).
Протягом цього часу юдейська нація, через покаяння і приготування до пришестя Месії, повинна була виконати задум Божий про себе.
Даниїл також писав, що в цей період будуть “загладжені беззаконня” і приведена буде “правда вічна”. Це служіння, очікуване від Месії, вказує, що Спаситель має прийти саме в цей проміжок часу (див. Дан. 9:24).
Пророцтво Даниїла точно сповістило, що Месія з’явиться через “сім седмин і шістдесят дві седмини”, або через 69 тижнів, після того, як вийде наказ про відновлення Єрусалима (Дан. 9:25). Після закінчення шістдесят дев’ятого тижня Месія буде “відданий смерті, але не за Себе” (Дан. 9:26, англ. пер.). Це посилання вказує на те, що Христос помре за людей. Він повинен буде померти в середині сімдесятого тижня і припинити цим “жертву і приношення” (Дан. 9:27).
Ключем до розуміння пророчого часу слугує біблійний принцип, згідно з яким день у пророчому обчисленні дорівнює буквальному сонячному року (див. Чис. 14:34; Єз. 4:6) (2). Згідно з цим принципом – “день за рік” – сімдесят тижнів (або 490 пророчих днів) позначають 490 буквальних років.
Даниїл стверджує, що цей період має розпочатися з того “часу, як вийде наказ про відновлення Єрусалима” (Дан. 9:25). Цей указ, що дав іудеям повну автономію, був виданий у сьомий рік правління перського царя Артаксеркса і набув чинності наприкінці 457 р. до Р.Х. (Езд. 7:8, 12-26; 9:9) (3). За пророцтвом, через 483 роки (69 пророчих тижнів) після видання указу з’явиться “Христос Владика”. 483 роки, відраховані від 457 р. до Р.Х., приводять нас до осені 27 р. за Р.Х., коли Христос був охрещений і почав Своє публічне служіння (4).