Головна » Новини » Без категорії » 120 років Церкві Адвентистів сьомого дня в Богуславі

120 років Церкві Адвентистів сьомого дня в Богуславі

В книзі Повторення Закону 8:2 « Пам’ятай весь шлях,яким Господь твій Бог, провадив тебе.»

    Хоч офіційно дата народження громади АСД в Богуславі 1906 рік, її історія почалася набагато раніше. Ще в кінці XIX століття в Україні з’явились групи християн, які уважно вивчали Святе Письмо.  В Богуславі також з’явився так названий гурток тверезників, які за чашкою чаю вивчали Біблію. Місцевий священник дуже радів цьому, і коли приїхало вище керівництво, він із радістю розповів їм про це. На його подив, його не похвалили, а навпаки попередили, що це дуже погано і закінчиться єрессю. Дійсно не потрібно бути пророком, щоб знати чим закінчиться вивчення Біблії, яка сяє як світильник в темному місці.

    Дуже швидко вони відкрили, що вчення церкви суперечить тому, що говорить Біблія і особливо, що стосується поклоніння Богу в суботній день. З цієї причини їх відлучили від православної церкви. Місцеві жителі дуже агресивно ставились до них. Часто палками били вікна, а іноді і чоловіків і жінок.

Збирались віруючі навпроти православної церкви у Голика,  а також на лісових галявинах і далеких луках.

    Взагалі протестантизм на Богуславщині був представлений двома течіями «тверезники» і «суботники». «Тверезники» були в таких селах, як Киданівка, Сидорівка, Ївки, а також у м. Богуславі. «Суботники» були в Дибенцях, Карапишах, Медвині. Першу групу суботників в Богуславі очолив Угрик.

Це були тяжкі часи, так як всі неправославні були поза законом.  Так було до 1905 року.

    17 квітня 1905 року цар Микола II видає указ про посилення віротерпимості. А восени цього року 17 жовтня цар видає маніфест «О даровании населению незыблемых основ гражданской свободы на началах соответствующей действительности неприкосновенности личности, свободы слова, собраниях и союзов.» Ці закони зробили юридично можливим вихід із православної церкви і долучення до іншої протестантської громади. Дякуючи цим законам церква АСД в Україні почала посилено займатися місіонерською роботою. І в 1906 році в Богуслав був посланий пастор Вельгруде, а також місіонер Герхард Перк.

     Почавши місіонерську роботу в м. Богуславі вони знайшли багатьох віруючих із числа «тверезників» і «суботників» готових прийняти триангельську звістку, яку проповідувала Адвентистська церква. Влітку були проведені перші хрещення і організована громада АСД.

     Із числа «тверезників», які приєдналися до Церкви АСД, можна назвати Сочинського Луку. Талановитий музикант і добре знаючий Святе Письмо, він зіграв важливу роль у організації громади. Також можна назвати сім’ю  Коваленко Лаврентія і Софії. Гарний столяр і батько 13 дітей, він святкував суботу ще з кінця XIX століття. Великим поштовхом до зростання Церкви АСД в багатьох містах, а також у Богуславі послужив спеціальний циркуляр № 55327 від 6 листопада 1906 року. Він був виданий Міністерством внутрішніх справ Росії і підписаний Петром Столипіним і називався «О предоставлении адвентистам свободы вероисповедания». 

    Вже на кінець 1907 року в Богуславі налічувалось 28 членів церкви. А на кінець 1910 року церква виросла вже до 46 членів.  З 1910 року двері благодаті поступово почали закриватись. Закони, видані в 1905 році, почали втрачати свою силу і залишились лише історичним фактом. Церква змушена була знову йти в підпілля. Богослужіння знову почали проводити в лісі під відкритим небом, часто під дощем. 

    В 1914 році почалась перша світова війна. Були видані таємні циркуляри, які проголошували, що всі молитовні будинки повинні бути закритими, а проповідники заарештовані. Але і в цей тяжкий час люди продовжували вивчати Біблію.  В ці роки до церкви приєднались Вистратенко Зіновій Йосипович, трохи пізніше адвентистку звістку прийняв і  Дяченко Іван Йосипович.  В 1915 році до церкви приєднався Вощанський Веремій, а згодом запропонував свій будинок для богослужінь.

    І ось наступив 1917 рік. 6 березня була оголошена політична і релігійна свобода і віруючі знову відчули полегшення. В цей час чисельність громади дуже виросла.  В ці роки в Богуслав приїжджає пастор Іван Верещак із своєю дружиною Вірою. Добре знаючи Біблію, а особливо всі її пророцтва, він сам малював пророчу карту і по ній говорив проповіді і навчав людей. Суботня школа проходила тоді по класах. 

     Великою пам’ятною подією було хрещення в річці Рось, яке звершував пастор Василь Савович Димань. Ця подія відбулася 12 червня 1926 року. Завіт з Богом уклали більше 20 людей. Вся Церква йшла процесією від молитовного будинку,  який був по вулиці Шевченка, до річки. Щоб запобігти яким-небудь непорозумінням, міліція з двох боків охороняла процесію.  Пастор Димань присвятив цій події вірш, який був опублікований  в журналі «Благовісник» за січень 1927 року.

    В цьому ж році до Церкви приєднався Федоренко Лука,  який був талановитим музикантом і регентом. Церковний хор став співати на високому рівні, так, що його запрошували на церковні з’їзди в різні міста. На Богослужіння в Богуслав приїжджали віруючі з різних міст і сіл і не тільки Київської, але і Черкаської обл. А саме: з Лисянки, Звенігородки, Почапенець, Соболівки, Винограда. 

    На одному з таких зібрань опинився і Клювак Аврам Савович. Пізніше він одружився на Вощанській Надії Вереміївні. Він мав дуже гарні організаторські і ораторські здібності. Поет і музикант, він зіграв велику роль в розвитку Церкви в Богуславі.  В ці роки Церква збиралась в будинку сім’ї Дорош, який був біля базару. 

    В червні 1932 року в Богуслав на духовну працю приїхав Деревінський Яків Омельянович з дружиною Анастасією Луківною. Хоч проповідь ще велась відкрито, але темні хмари нових гонінь вже згущувались на обрії. Почались арешти проповідників, пресвітерів і активних членів церкви. 

    Рятуючись від арешту, в 1934 році в Богуслав переїжджає з своєю сім’єю Реза-Голубович Олександр Карлович, який працював на духовній роботі ще з 1922 року. Будучи рукоположеним пастором, він звершував в цей відповідальний час служіння в церкві. Але швидко свобода закінчилась і в Богуславі. Настали важкі часи, коли віруючі не могли навіть поговорити на вулиці.

    1 грудня 1934 року, скориставшись вбивством Кірова, Президія ЦВК СРСР прийняла постанову про спрощений порядок слідства. Це сприяло новій хвилі репресій, в якій постраждала велика кількість священнослужителів різних конфесій. При НКВС СРСР була створена особлива рада, яка без суду і слідства виносила вироки. 

   26 січня 1935 року в 2 години ночі арештували Деревінського Якова. Дома залишилась дружина з семирічним сином Павлом. Через декілька годин арештували Реза-Голубович Олександра. Дома залишилась дружина з чотирма малолітніми дітками.

   Деревінського Якова звинуватили в промисловому шпіонажі на користь Чехословакії. Після розгляду спеціального суду в Москві він отримав вирок — 3 роки в’язниці. Потім його відправили в місто Медвежегірськ Карельської АРСР.

   Дружина Анастасія отримувала листи від чоловіка до 1937 року. В 1937 році розпочався наступний, жорстокий виток репресій в Радянському союзі. Він торкнувся не тільки тих, що були на волі, але і тих хто вже сидів по в’язницях. В таємному наказі № 409 від 5 серпня 1937 року було сказано про репресії безпосередньо у в’язницях. Під цей наказ і попав Деревінський Яків. 20 вересня 1937 року суд трійки постановив: Деревінського розстріляти. 4 жовтня в 23.50 він був розстріляний. На той час йому було 40 років. Життя Рези-Голубовича Олександра Карловича обірвалось 9 січня 1942 року в місті Маріїнськ Кемеровської області.

     Після того, як в січні 1935 року арештували Деревінського і Реза-Голубович, піклування про членів церкви лягло на плечі Клювака Аврама Савовича. Але і його не оминула доля його братів. 7 липня 1937 року арештували і Аврама Савовича. Вдома залишилася вагітна дружина і двоє малолітніх дітей. 3 вересня відбувся суд, де йому дали 10 років таборів. Засудженого відправили в Магадан. Але і там він продовжував проповідувати засудженим спасіння в Ісусі Хресті. Великі морози, цинга і голод підкошували людей. Завдання Аврама було звозити всіх померлих конячкою і складати в штабелі. Там же в таборі він дізнався, що дружина Надія народила сина Віктора, якого побачити йому вже не судилось. В 2007 році родина Клювака Аврама Савовича отримала архівну довідку: Клювак А.С. помер 29 листопада 1940 року. Діагноз: Роздроблення кісток черепа і основи черепа, крововилив в мозок. Похоронений на кладовищі табірного пункту в Сусуманському районі Магаданської обл. Простими словами він був просто вбитий зеками. Йому було 40 років. 

     З кожним роком переслідування посилювались. Молитовні будинки були закриті, віруючим доводилось збиратися по домівках і то таємно. 

   Наступною жертвою сталінських репресій стала сім’я Федоренка Луки Ананійовича і Тетяни Пилипівни. Ще в 1933 році, рятуючись від голоду, ця сім’я переїхала до Києва. Хоч економічно там було легше, але гоніння на віруючих продовжувалось кругом. Лука був арештований 6 червня 1941 року. Йому було висунуте звинувачення по статті 54-10 і 54-11 кримінального кодексу УРСР, що він являвся активним членом секти адвентистів, а також надавав своє помешкання для зборищ сектантів на яких читають антирадянську літературу.

    Через два тижні розпочалась Велика вітчизняна війна. Рішенням наркома внутрішніх справ і прокурора УРСР 7 липня 1941 року в зв’язку з військовими діями Федоренка Луку приговорили до розстрілу. Вирок був виконаний в той же день. Йому тоді було 43 роки. ²⁹ Квартира була конфіскована, вагітна дружина і 10 дітей залишились на вулиці. Старшому Борису було 20 років, а меншій Валентині 2 роки.

    В 1941 році було заарештовано ще двох братів: Дяченка Івана Йосиповича і Дороганя Андрія Трифоновича, який помер у в’язниці в віці 38 років, як обірвалось життя Івана, його рідні так і не дізнались.

    Війна хоч і була справою сатани, але внесла деякі корективи у відношення безбожних керівників до релігії. Віруючі відчули полегшення. З самого початку окупації була можливість вільно проводити богослужіння. Тоді такі брати як Вистратенко Зіновій, Шарлай Филимон, Федосенко Федір, Руленко Йосип, почали шукати і збирати одновірців де тільки теплилась віра, щоб зібрати їх на перше молитовне зібрання, яке проводилось в будинку  Вистратенка Зіновія. Цей будинок по вулиці Богуславка став прихистком протягом двох років. Проповіді говорив Микола Ляшенко, він же і очолив церкву.  Микола не тільки збирав по крихтам розбиту церкву в Богуславі, але і духовно підтримував віруючих в інших місцях.  Це Семенівка на Черкащині, де він проводив обряд Вечері Господньої і звершував хрещення. 

     Великі Хрещення проводились і в Богуславі. В 1943–1944 роках Церква збиралась в будинку сім’ї Сквирських, на тому місці зараз знаходяться ряд магазинів. 

     Кінець окупації був кінцем релігійної свободи. Зразу ж після звільнення Богуслава в лютому місяці  були арештовані Володимир Федоренко,  Іван Дяченко,  Олександр і Володимир Зайцеві,  Шарлай Филимон,  Микола Ляшенко.

    Слідство над братами проходило в Могилів-Подільському. Вирок був прочитаний перед усіма присутніми. Миколу Ляшенка і Івана Дяченка — розстріляти. Усім іншим, які залишились — по 10 років в’язниці. Пізніше розстріл замінили на 10 років в’язниці і для Івана Дяченка. В цьому місті Миколу Ляшенка розстріляли, там же його і похоронили. Йому тоді було 38 років. Вдома залишилася дружина Олександра і троє маленьких діток, меншому Володимиру було лише 6 місяців.

     За дотримання біблійних принципів були арештовані  Ілько Сушицький,  Леонід Шкарбаненко,  Петро Тимошенко,  Яків Васильченко, а також  Костянтин Медведенко.

    Після розстрілу Миколи Ляшенка Церкву очолив Федір Федосенко ⁴⁶ родом із села Хохітва. В 1947 році після смерті Федосенка пресвітером став Ситник Григорій Климович.  Незважаючи на те, що потрібно було прохарчувати велику сім’ю, в якій було 8 дітей, Григорій знаходив час щоб нагодувати і Церкву духовним хлібом. 

    З 1947 по 1949 рік церква збиралася в будинку сім’ї Перехрестенко по вулиці Училищна 14. В цей час була більш-менш свобода.  Для того, щоб проводити відкриті богослужіння використовували будь-які свята або пам’ятні дати: дні народження, роковини, весілля та інше. На святкових зібраннях завжди були гості. Відстань між Богуславом, Білою Церквою, Таращею, Франківкою долали завжди пішки.

    В ці роки почали повертатись із заслання раніше засуджені брати. Церква почала все більш і більш укріплятись.  В 1949 році гонимі за Слово Боже і з Харкова в Богуслав переїжджає Васюков Аврам Дмитрович із дружиною Наталією Сергіївною. В ті часи наше містечко стало як місто-прихисток.  В Богуславі Аврам Васюков всю свою енергійність, наполегливість і досвід вклав в укріплення і ріст громади. Двічі засуджений за проповідь Слова Божого: в 1934 і 1941 роках, відсидівши в загальній кількості 10 років, Васюков не визнавав ніякого транспорту крім своїх ніг. Божий слуга мандрував від громади до громади піднімаючи зруйноване, потішаючи струджених, підтримуючи тих хто сумнівався і був у відчаї. Богослужіння при Васюкові відбувались в будинку сім’ї Мусієнко  по вул. Свердлова, 43 (зараз Святогірська). В Богуславі Аврам Дмитрович звершував служіння до 1956 року.

     Після від’їзду Васюкова відповідальність за громаду лягла на плечі Шарлая Филимона.  Богослужіння відбувались в будинку сім’ї Руленко по вул. Свердлова, 81 (зараз Святогірська). 

     В 1960 році рішенням Ради з питань релігії при Раді міністрів Церква АСД була оголошена порушницею законодавства. Це означало повну заборону Церкви.

    Протягом 6 років Церква знаходилась в підпіллі. Зібрання проводились по домівках, так званих домашніх церквах.  Так було до 1965 року, поки в Богуслав приїхала сім’я пастора Кочубейника Анатолія Дмитровича і Надії Федорівни. Церква знову збирається разом в будинку сім’ї Васильченка Якова  по вул. Петровського, 32 (Чумацький шлях). З 1967 року в будинку сім’ї Артеменко  по вул. Богуславка. А в 1969 році Церква придбала будинок по вул. 1 Травня, 12  (Петра Дорошенка). Власними силами, не маючи дозволу влади, часто вночі відбувалася реконструкція цього будинку і в 1970 році Церква почала збиратись в першому офіційному молитовному будинку.

    Період служіння брата Кочубейника можна назвати кипучою діяльністю. Вдосконалювався струнний і організовувався духовий оркестр. Виріс хор. Молодь днює і ночує в будинку пастора. Із-за постійних гонінь хрещення звершувалось тільки вночі при світлі місяця. 

    В 1977 році брата Кочубейника змінює сім’я Кулакова Павла Івановича і Євдокії Олександрівни. Завдяки здібностям їхніх доньок, Віри як регентки і Надії як піаністки вдосконалюється хор. Церква продовжує зростати і приміщення вже стає тісним. 

    Незважаючи на заборону влади в 1979 році будинок молитви перебудовується і розширюється. Почали приділяти увагу навчанню дітей, підлітків і молоді. Це не залишилось поза увагою державної влади. Посипались погрози, попередження і штрафи. Основний удар прийшовся на Кулакова і пресвітера Шарлай Филимона.  Тільки в 1980 році за те, що діти шкільного віку відвідують богослужіння, їх викликали три рази на засідання комісії райвиконкому.

    Після Филимона Шарлая пресвітером Церкви вибирають Зубкова Віктора Костянтиновича. Маючи своїх п’ятьох дітей весь свій час він присвятив навчанню дітей і підлітків. Регулярно проводяться так звані маленькі зібрання на яких основна увага приділяється вивченню біблійних доктрин, вивчення напам’ять біблійних віршів і практичному християнству. А на кожній зустрічі Нового року в присутності всієї громади проводилась здача екзаменів і отримання цікавих призів. Потрібно сказати, що майже всі діти того періоду залишились в Церкві. І багато із тих дітей стали пресвітерами, пасторами або дружинами служителів. 

   В 1984 році брата Кулакова змінює сім’я Нікітюка Валентина Миколайовича і Раїси Павлівни з дітьми Анатолієм і Олександром. Ведеться місіонерська робота і проповідь Євангелія, як тільки випадала така можливість. Валентин Миколайович проводить заняття з молоддю, навчаючи їх, як правильно проводити уроки суботньої школи і говорити проповіді. 

    В 1988 році брати із нашої громади їдуть на будівництво Духовного центру в селище Заокське. Саме звідти була привезена голуба ялинка і посаджена біля молитовного будинку.

    В цьому ж 1988 році сім’я Нікітюка переїжджає в Полтаву. А в Богуслав в кінці року  на духовну роботу переїжджає Шульга Володимир Петрович і Ліля Василівна з дітьми Сергієм і Світланою.

   Хоч Радянський Союз був як і раніше все таким же великим і могутнім, але вітри перемін дули все сильніше і сильніше. Розпочався час євангелізації. В Богуславі, а також і в навколишніх селах відкривались двері будинків культури для духовних концертів, співу церковного хору, проповіді, демонстрації християнських фільмів, роздачі християнської літератури — це був той духовний хліб по якому зголодніли люди. 

      Шульга В.П. звершував служіння до кінця 1990 року. Наступні півтора року Церквою керував Войцехівський Михайло Лукович. 

      Восени 1991 року в селах Закутенці і Софійка організовуються самостійні невеликі громади і вже самостійно проводять богослужіння. 

    На початку 1992 року сім’я Ляшенко, від’їжджаючи з Богуслава, подарувала Церкві свій будинок, в якому в майбутньому стали жити служителі, які звершували служіння в Богуславі. 

    В жовтні 1992 року в Богуслав переїжджає Меленко Адам Григорович і Любов Дмитрівна. Продовжується євангелізація міста, а також навколишніх сіл. Паралельно Церква займається доброчинністю в районі. Бібліотеки отримали комплекти християнської літератури. 

    В 1993–1995 роках біля молитовного будинку будується приміщення для проведення дитячої суботньої школи. Пресвітерське служіння звершував Вистратенко Григорій Зінов’євич.

    Сім’я Меленко звершувала служіння до початку 1995 року. ⁷³ В лютому 1995 року для пасторського служіння в Богуслав приїжджають Діденко Олександр Дмитрович і Ольга Борисівна з сином Сергієм. В цьому році  проводяться євангельські програми в м. Богуславі, а також в м. Миронівка. Після цієї програми організовується невеличка громада. 

    Робиться великий наголос на літературний євангелізм. Люди бажали читати християнські книги, але не було грошей купувати. Тоді було прийнято оригінальне рішення, аналогів якому не було. Біблії, а також інші християнські книги вирішили міняти на сільгосппродукцію: картоплю, цибулю, часник, зерно і т. д. Потім це все реалізувалось за готівку на базарі і в заготконторах. Бог особливо благословив цю працю. Завдяки цьому багато людей змогли придбати духовну літературу. 

    На початку 1996 року в молитовному будинку під керівництвом Голубєва Олександра Костянтиновича робиться ремонт. ⁷⁷ Влітку цього ж року Церква відзначає 90-річчя. Проводиться євангельська програма в с. Саварка. В цьому році на пресвітерське служіння вибирається Дяченко Олександр Іванович. 

     В 1997 році проводиться євангельська програма в с. Медвин. Сім’я Діденко звершувала служіння в Богуславі до осені 1997 року. 

    В вересні 1997 року в Богуслав на служіння переїжджає Діхтяренко Анатолій Петрович і Ольга Геннадіївна з доньками Людмилою та Наталією.

   Продовжується євангелізація сіл через різні програми. Роздається література, а також працює місіонерська бібліотека. Активну участь у цій праці приймали члени церкви всіх вікових груп, включаючи дітей і молодь. 

    Літом 2000 року в Богуславі проходив з’їзд молоді 80-90-х років. Сім’я Діхтяренко звершувала служіння до осені 2002 року. 

    Після них в Богуслав приїжджає сім’я Вільхового Руслана Васильовича і Галини Богданівни. 

    Влітку 2003 року Церква проводить вечірні суботні богослужіння біля річки.  В листопаді цього року в будинку культури проводиться медико-місіонерська програма «В майбутнє без страху»,  а також «Твоє здоров’я — в твоїх руках». Сім’я Вільхових звершувала служіння в Богуславі два роки. 

    В кінці літа 2004 року в Богуслав переїжджає Бутурлим Микола Олександрович і Ольга Петрівна з дітьми Анжелікою, Михайлом, Анею і Павлом. 

    В Богуславі збереглась добра традиція в останню суботу літа звершувати молитву над дітьми, які 1 вересня підуть до навчання. 

    В червні 2005 року було проведено служіння присвячене ветеранам Церкви. 

    Весною 2006 року побачила світ книга «Крізь вогонь випробувань» написана Дяченко Надією Йосипівною, яка пройшла три концтабори. В цій книзі Надія Йосипівна описує про те, як Господь оберігав її під час випробувань які випали на її долю, а також і історію Богуславської громади. Влітку 2006 року наша громада відсвяткувала 100-річний ювілей.

Підготував Віктор Педченко

Be the first to write a comment.

Your feedback





Поставити питання