В умовах повномасштабної війни роль духовної підтримки стала критично важливою для українського суспільства. Якщо раніше образ капелана асоціювався переважно з в’язницями, то сьогодні ці служителі стоять пліч-о-пліч із військовими на фронті та лікарями у шпиталях. Про еволюцію служіння, виклики часу та роботу в мультидисциплінарних медичних командах ми поспілкувалися з керівником капеланського служіння Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні Сергієм Луцьким.

— Сергію Костянтиновичу, розкажіть, як формувалося розуміння необхідності капеланства в Адвентистській церкві? Адже для багатьох це поняття довгий час було новим.

— Фактично, з початку проголошення незалежності України у 1991 році, церква вже звершувала капеланське служіння. Але тоді воно, як правило, відносилося до в’язничного капеланства. Наші пастори та члени церкви відвідували в’язниці, працюючи в основному з ув’язненими.

Я добре пам’ятаю цей період, адже понад 10 років тому сам очолював відділ пенітенціарного служіння. Тоді при Міністерстві юстиції була створена Душпастирська рада, куди входили представники 10 найбільших конфесій. Одного разу відбулася знакова зустріч із заступниками начальників колоній з виховної роботи. Вони підняли важливе питання: «Ваші капелани працюють з ув’язненими, але наш персонал також, свого роду, «сидить». З ними теж потрібно працювати, їм теж потрібна душпастирська опіка».

Відтоді ми запустили ініціативи й для персоналу. Наприклад, у Лук’янівському СІЗО щопонеділка проводили «5 хвилин з капеланом» – короткі духовні роздуми для працівників перед початком робочого тижня.

— Як повномасштабне вторгнення змінило структуру капеланства? Які напрямки зараз є пріоритетними?

— Війна стала потужним поштовхом, особливо для військового капеланства. Раніше про це багато говорили, але існували певні перешкоди. Вторгнення змінило все – військове капеланство пішло вперед семимильними кроками.

Зараз у нашій церкві розвинені кілька форм служіння:

• Військове капеланство. Ми маємо одного тимчасово виконуючого обов’язки штатного капелана, а також тих, хто служить на волонтерських засадах.
• Поліцейське капеланство. Активне завдяки декільком пасторам.
• Освітнє капеланство. Практично при кожному нашому навчальному закладі, зокрема у християнських школах, має бути капелан, який відповідає за духовну атмосферу.
• В’язничне служіння. Воно дещо зменшило оберти, оскільки багато колоній евакуювали або закрили, а частина волонтерів виїхала за кордон. Проте в багатьох регіонах воно залишається актуальним.

Але найбільший прорив зараз відбувається саме в медичному капеланстві.

— Чому саме медичне капеланство стає настільки актуальним зараз?

— Це прямий наслідок війни. Суспільство травмоване, кількість поранених – як військових, так і цивільних – зростає. Медичне капеланство просунулося настільки, що вже прийняті рішення про введення посад медичних капеланів у штати лікарень з нового року.

Ми наближаємося до європейських стандартів. У Європі при кожній лікарні є капелан, який є частиною так званої мультидисциплінарної команди. До неї входять чотири ключові особи: лікар, психолог, соціальний працівник і капелан. Всі розуміють, що лікувати людину треба комплексно – не лише тіло, а й душу. Психосоматика грає величезну роль.

Зараз ми підписуємо договір з Університетом охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика, щоб готувати професійних штатних капеланів, які матимуть відповідні сертифікати. На даний момент у нас задіяно від 140 до 180 волонтерів, які відвідують поранених бійців, і цей запит постійно росте.

— Ви особисто практикуєте як медичний капелан. Розкажіть про ваш досвід.

— Так, я регулярно відвідую одну з міських лікарень Києва, а також є капеланом клініки «Ангелія». Моя робота часто пов’язана з пацієнтами психіатричного профілю – людьми, які страждають від депресій, тривожних станів та розладів.

Мета мого служіння – дати надію. Дати надію, опираючись на віру та духовні інструменти. Ми допомагаємо пацієнтам знайти сенс життя, зрозуміти, що у Бога є призначення для них. Коли людині вдається посіяти в серці елементи довіри до Творця, процес відновлення відбувається зовсім інакше.

— Що у цьому служінні для вас є найскладнішим, а що надихає найбільше?

— Найбільше надихає, коли я бачу, що люди відкриваються. Коли вони починають цікавитися духовними питаннями, коли Біблія стає для них зрозумілою і близькою книгою. Коли ти бачиш вдячність в їхніх очах, бачиш, як ці очі починають світитися надією – це показує, що моя праця не даремна.

Щодо складнощів – це, безумовно, емоційне навантаження, але результат того вартий.

— Чи можуть звичайні члени церкви, які не є пасторами, долучитися до служіння в лікарнях?

— Звичайно. Зараз поле праці величезне, а працівників мало. Ми не можемо охопити навіть половину лікарень, тому потреба в людях є скрізь.

Щоб стати медичним волонтером-капеланом, не обов’язково мати богословську освіту, але потрібна підготовка.

1. Базові знання: Ми надаємо відеоматеріали для навчання. Також рекомендую книгу «Небеса торкаються землі», написану досвідченим медичним капеланом – там багато чудових практичних порад.
2. Наставництво: Не варто йти в лікарню самому вперше. Ми рекомендуємо пройти двомісячне стажування під керівництвом досвідчених капеланів. Це допоможе зрозуміти специфіку служіння і не нашкодити.

Потреба у такому служінні колосальна, і поранені дуже чуйно відгукують на увагу та підтримку.

Запитання – Семен Яковенко